Про прибутковість. Поради молодим.

Про те, що зберегти зароблене більш важливо, ніж навіть заробити, сказано немало. Сказано досвідченими інвесторами і просто мудрими людьми. Звичайно, молодь сприймає подібні настанови достатньо скептично, за що і розплачується пізніше власними статками.

Лист, наведений нижче, доволі відомий, у всякому разі, страховики пропагують його доволі активно. Але стосується він не лише накопичувального страхування життя (НСЖ), а і інших консервативних інвестиційних інструментів, де надійність переважає прибутковість. Особисто я, поряд с НСЖ ставлю недержавні пенсійні фонди (НПФ).

Більше 10 років тому, на початку своєї праці у страховій компанії, я теж читав цього листа і теж, не розумів його сенсу. Розуміння прийшло пізніше, а саме – після фінансових втрат. На щастя, це не сталося занадто пізно, а втрати не були занадто знаними. Тож, у мене, як у моїх читачів, ще є час для виправлення помилок молодості.

Дейл Карнеги не фінансист, але людина, відома у всьому світі: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%B9%D0%BB_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%B3%D1%96. Можливо, його думки стануть комусь в нагоді. 

Френк Беттджер – теж відомий американський страховий агент, автор чудових книг з практики страхування.

Мій дорогий Френк Беттджер! 

Нещодавно я витратив цілу годину, розбираючи усі свої страхові поліси.

Свій перший поліс я купив у Вас 16 березня 1920 року. Чи знаєте Ви, що,   дивлячсь на цей і інші поліси, куплені мною у Вас за весь час, я ставлю питання: "Що б стало з цими грошима, якби я не вклав їх в страхування життя"?  Ймовірно, від них нічого б не залишилося сьогодні. Ймовірно, їх спыткала   б та ж доля, що і більшість моїх заощаджень. Я втратив дуже багато на біржі, і  лише незначна частина цих позик принесла або принесе прибуток. Я також робив  інші капіталовкладення, які привели не лише до фінансових втрат, але і до занепокоєння і головного болю. А моє страхування життя не принесло мені ні  головного болю, ні  втрат.

Розбираючи поліси, я говорив собі: "Як же мені поталанило, що я вклав ці гроші  в страхування життя".

Цікаво, Френку, чи зустрічалася Вам людина п'ятдесятироків, яка б  шкодувала, що вклала гроші в страхування життя за двадцять або тридцять

 років до цього. Якщо чесно, то, озираючись на своє життя, шкодую, що суд не призначив Вас моїм опікуном (я не жартую) 16 марта1920р. І не змусив мене  віддавати кожен долар моїх заощаджень Вам, окрім грошей, вкладених в мій  будинок, для інвестування в аннуїтеты.

У 1920 р. Коли мені було тридцять два, я думав, що знаю, куди вкладати гроші,  і, звичайно ж, нинішнє покоління переживає ті ж почуття. Проживши 54 роки,  я тепер дійшов висновку, що вкладати гроші мудро, так само важко, як і заробляти їх.

Ви, Френк, надаєте молоді велику послугу, примушуючи їх вкладати усі свої  заощадження в страхування або аннуїтеты.

Якщо захочете показати цей лист кому-небудь, хто вагається, купувати  страховку чи ні, то мій дозвіл на це Ви вже отримали. 

Усього найкращого!