Слово про кредити.

Буквально за декілька років, український народ виявився поділеним на активних користувачів споживацькими кредитами та решту.

Перші, відчуваючи власну ущербність, несамовито картають себе за слабкість, родичів за жадібність, державу за байдужість, банки за підступність, всіх інших за те, що не клюнули на цей гачок, чи то вчасно зіскочили.

Другі одночасно співчувають, зловтішаються і радіють, що вони не перші. Від певних «душевних щедрот» намагаються, звичайно, вчити перших життю, заганяючи їх своїми «розумними порадами» в ще більшу депресію. Користі від них, природно, - нуль, що добре помітно по не убутним рядам любителів життя в борг.

Вельми втішають психологи, юристи та фінансисти. Психологи завше готові «поговорити про це», системно «опрацювавши» дитячі та родові страхи, комплекси, стереотипи аж до четвертого-сьомого коліна. Юристи сповнені обіцянок «стояти горою» проти нахабних кредиторів в судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій. А фінансисти раді запропонувати послуги з вибору найщедрішого (до них) та найневибагливішого кредитора, що не стане присіпатись до відсутності довідки з місця роботи чи надто глибоко зазирати у темні місця кредитної історії.

Не бракує пропозицій від «добрих людей» відомого штибу і у ЗМІ, але принципово нічогісінько вони не змінюють, бо аж ніяк не стосуються причин того, що відбувається.

А причина була наголошена ще в першому тості з «Кавказької полонянки»: наші бажання не співпадають з нашими можливостями. Поки ця розбіжність існує, боротися з кредитною проблемою – марна справа. Неможливо заборонити кредитору дати гроші тому, хто хоче їх взяти. Неможливо переконати того, хто прагне грошей, відмовитись від позики, коли її дають.

То чи не спробувати ввести цей процес, принаймні, у цивілізоване русло? Ну, там – всілякі правила, процедури, алгоритми, скорингові системи? І що, вони відмінять чи загальмують прагнення бізнесу до прибутків, а споживачів – до халяви? Звичайно, ні. Доводилось читати, що у стародавньому Вавілоні, люди цілком добровільно влазили у борги навіть під заставу власної свободи. Не думаю, що людська природа відтоді значно змінилась.

То що в такому разі автор радить робити, - залишити все, я є? Не тратьте, мовляв, куме сили, спускайтеся на дно?

Саме так. У всякому разі, не бачу сенсу кардинально щось змінювати. Втім, зацікавлені особи можуть не перейматись написаним і продовжувати свої, безумовно, благородні справи: радити, втішати, співчувати і допомагати  порівняно безболісно звільнятися від грошей тим, хто цього вартий.

А варті цього ті, хто власні (зрештою, цілком законні) бажання не перетворює у особистий розвиток, а намагається негайно втілювати у матеріальне. Тож нетерплячка легко обертається втратами.

Прагнення володіти будинком, у порівнянні з більш скромним бажанням придбати козу, повинно надихати нас на творчий пошук можливостей для його втілення. У цьому пошуку ми ростемо, мужніємо, розвиваємось і нарешті досягаємо бажаного. Або навіть (за браком енергії, наприклад) не досягаємо, та все ж залишаємо за собою всі надбані чесноти і одержуємо нагороду по витратам.

Інший випадок, коли ми покладаємо собі здійснення мрії за будь-яку ціну, і в найкоротший термін (все і негайно). Тоді нам нічого не залишається, як звертатися до кредитора. Не знайдеться кредитор, - ми підемо до ломбарду; не виявиться закладу, - не стане зупинки перед злочином.

Коли ж такий настрій (все і негайно) у нас буває? Коли ми ставимо собі не свої, а чужі, сусідські цілі. Чужі цілі – це порушення десятої Божої заповіді: «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого»! Ні, це не заборона крадіжки, бо для того є своя, восьма заповідь. Я інтерпретую цей вислів, як «Не бажай того, до чого ти не доріс енергетично, чого не заслужив, чого ти не маєш». Бо, як мовиться в притчі про таланти, «кожному, хто має, дасться і примножиться; а в того, хто не має, відніметься і те, що має».

Хочеш мати таку автівку, як у директора? – Стань спершу директором. Хочеш і собі мати такий будинок? Підіймись у своєму розвитку на рівень його власника.

Вірно кажуть деякі езотерики, що свою матеріальну власність ми набуваємо спочатку у підсвідомості, і лише потім вона з’являєтся наочно. Але це не означає, що підсвідомістю можна зманіпулювати, багаторазово повторюючи мантру чи афірмацію на кшталт «Я багатий, я багатий, я багатий». Просто певному рівню розвитку відповідають певні матеріальні можливості, а не навпаки. Хто цей порядок порушує, має розуміти можливі наслідки.

Не факт, правда, що вони проявляться негайно, як і не факт, до речі, що нагороду за свої труди ми одержимо в осяжному майбутньому, чи навіть у цьому житті. Тому, не варто заздрити багатому дурню, злочинцю чи аморальному типу, - на все свій час.

Джерело: Путь инвестора