Порівнюємо НПФ і накопичувальне страхування-1.

 

Питання про відмінності програм накопичувального страхування (НС) і недержавних пенсійних фондів (НПФ) піднімається нечасто. В основному, - унаслідок незнання про існування останніх. Якщо про НС ми дізнаємося від численних страхових агентів, які до того ж бурхливо розмножуються мережевим способом, то НПФ замовчують і держава, і Пенсійний фонд України (ПФУ) та інші фінансові інститути, для яких вони прямі конкуренти за гроші населення. Але, як мовиться, шила в мішку не втаїш, і сьогодні, на одинадцятому році існування НПФ, інформація про них, до людей все ж проривається. Відповідно, виникає питання порівняння з ПФУ, банками, НС, нерухомістю, металами та інвестиційних фондами (ІФ).

Порівняння з банками вже було тут. Тепер проведемо порівняння з НС.

Мета страхової компанії (СК) - забезпечити своїм клієнтам фінансову компенсацію при настанні обумовлених договором страхування, страхових випадків. Для цього, вона збирає їх страхові внески в загальний казан, зберігає і накопичує. При настанні страхового випадку, потерпілий отримує із загального фонду покладену йому страхову суму. Якщо страхові тарифи розраховані правильно, то грошей в загальному казані вистачає на все: і на компенсації, і на безбідне життя компанії, і на солідний прибуток її власників.

 Що в цих умовах може завадити СК, безконтрольно завищувати страхові тарифи? Конкуренція з іншими страховими компаніями. Як подолати таку конкуренцію? Засобів багато. Серед них - створення великої різноманітності непорівнюваних страхових програм, щедре фінансування агентської мережі, фінансового партнерства та реклами. Грошей в загальному казані вистачає, як вже було сказано, на все.

Проблема в тому, що термін дії типового договору страхування - всього 12 місяців. Це означає, що через рік клієнт, спокусившись новиною, бонусом, рекламою іншої СК, може запросто піти до неї. І все доведеться починати спочатку. Тому, самий кращий спосіб конкуренції - це, зв'язавши клієнта якимись зобов'язаннями, змусити зберігати вірність своїй СК, незважаючи на заманухи конкурентів.

Для цього, в одному пакеті об'єднується звичайна страхова програма з накопичувальною. Декларується додаткова задача: накопичення грошей на важливу мету, велику покупку, знаменну подію, пенсію. Задача досягається за допомогою багаторічних періодичних внесків в іншій загальний казан, званий інвестиційним фондом, обсяг якого не просто зберігається, а інвестується в різні фінансові інструменти з метою примноження. Частину інвестиційного доходу СК залишає собі як плату за управління (зазвичай, це 15%), решта призначається клієнту. Мінімальний термін такого дійства - 10 років.

Природно, всі ці роки клієнт справно страхується в зазначеній СК, не маючи можливості змінити її ні за яких обставин. Мало того, через рік-другий подібної прив'язки, у багатьох клієнтів виникає своєрідний «стокгольмський синдром», що штовхає їх на відмову від диверсифікації вкладень на користь покупки ще однієї страховки у ставшою рідною компанії. Все це допомагає СК на багато років вперед планувати приточний грошовий потік і інвестиційні виплати. Ось - приклад відмінно поставленої планової економіки.

Мета недержавного пенсійного фонду (НПФ) - забезпечити своїм учасникам гідні пенсійні виплати при досягненні ними відповідного віку (мінус 10 років від офіційного пенсійного віку).

Досягається це шляхом об'єднання пенсійних внесків, які можуть робити, як самі учасники, так і їхні родичі та роботодавці. Внески збираються в загальний казан, а потім інвестуються на ринках цінних паперів, нерухомості, депозитів, банківських металів спеціально найнятою для цих цілей компанією з управління активами (КУА).

Чим більше грошей у фонді, тим більше у нього можливостей для вигідного їх вкладення. Це - важливий привід для конкуренції НПФ між собою. Розмір і періодичність внесення пенсійних внесків в добровільному варіанті (третій рівень пенсійної системи) визначає той, хто їх вносить (вкладник). В обов'язковому варіанті (другий рівень пенсійної системи України), який поки не введений в дію, пенсійні внески будуть відраховуватися прямо із заробітної плати, а їх розмір визначить держава. Поки передбачається, що почавши з 2%, поступово дійдуть до 7%.

Всі НПФ працюють за одним законом, але інвестиційну стратегію можуть мати різну. Її визначає Рада фонду, складена з представників його засновників, а реалізує КУА. Інвестиційна стратегія доступна учасникам, і вони можуть вибирати НПФ за своїми уподобаннями і психологічним особливостям.

При бажанні, вони можуть перевести свої накопичення до іншого НПФ. За задумом законодавців, це право повинно створити справжню конкуренцію між НПФ, сприяти їх розвитку та сумлінній роботі.

З моменту потрапляння на пенсійний рахунок учасника НПФ, гроші, а вірніше, відповідна їм частка активів, належить учаснику, який лише тимчасово передає НПФ право на управління ними в своїх інтересах.

Якщо КУА все робить правильно, то куплені нею активи, поступово зростають в ціні, а учасники з наближенням пенсійного віку, істотно нарощують свої накопичення. Це дає їм можливість протягом десяти і більше років отримувати пристойні щомісячні виплати у вигляді особистої пенсії.

Отже, перша відмінність. В НПФ гроші учасників передаються в управління, а в СК гроші клієнтів обмінюються на зобов'язання.