Чи варто сплачувати за комунальні послуги?

Дане питання виникло не на рівному місці, воно має кілька історичних, психологічних, економічних, світоглядних та інших передумов.

1.     Вартість комунальних послуг (КП) постійно зростає.

2.     Якість КП залишається на низькому рівні.

3.     Фактична калькуляція вартості КП утаємничена і не узгоджена з їх споживачами.

4.     Юридичної відповідальності за несплату КП майже не існує.

5.     Суспільна думка в цілому поблажлива до неплатників КП.

6.     Дієвого і справедливого механізму соціальних дотацій на оплату КП досі не створено.

7.     Набувають розвитку ідеї первинності особистих інтересів перед суспільними.

8.     І так далі. Перераховувати подібні явища можна довго.

Схожі питання можуть виникнути з приводу оплати державних податків і ставлення до держави взагалі, але наразі ми розглянемо варіант більш простий і зрозумілих пересічному читачу.

Питання сплати чи несплати КП – діалектичне. Воно не вирішується шляхом однозначного вибору – «Так» аба «Ні». Неважко зрозуміти, що якість нашої відповіді на це питання, впливає на фінансовий стан країни, комунальних підприємств і стан наших особистих фінансів. Але, на мій погляд, для людей віруючих, вона має явний релігійний зміст, а для атеїстів, - певний метафізичний сенс. Тож, перш, ніж приймати остаточне рішення, пропоную дещо взяти до уваги.

 Ми існуємо в рамках певної, достатньо збалансованої системи. І не просто існуємо, а живимо і підтримуємо її власною енергією. Але іноді у нас з’являється спокуса відмовитись від сприйняття того, що нам не подобається. Дійсно, позбавлення системи нашої енергетичної підтримки, неминуче призведе до її руйнації. Хай так, бо це ж природний процес. Але на уламках старої системи, нове утворення автоматично не виникне. Отже, деякий час нам доведеться жити взагалі без системи, тобто без правил. Звісно, і такий стан речей може бути комусь вигідний. Комусь чи нам? Давайте дбати про себе.

Дбати про себе, не означає миритись з існуючим неподобством. То де ж та золота діалектична середина між миритись і боротись, терпіти і руйнувати? Вона – в принципі золотого перетину. Приблизно 62% своєї енергії ми повинні віддати на стабілізацію і відтворення існуючої системи, а приблизно 38% направити на її удосконалення і поступовий (еволюційний) розвиток. У часи особливого пасіонарного сплеску, на кшталт Майдану, наведені цифри можуть мінятися місцями. Але термін такої заміни має бути відносно коротким, бо перетворивши старе на пил, залишимось без будівельного матеріалу для нового.

По відношенню до оплати КП, це означає: по-перше, платити, а по-друге, вимагати від комунальників і влади виправлення того, що нас не влаштовує. Вимагати не в кулуарних розмовах, а публічно і активно. Звісно, що задля цього треба об’єднуватись, а також знаходити вільний час і надлишкову енергію. Така форма конфлікту, рано чи пізно, призведе до розвитку.

Зазвичай, ми використовуємо інші форми: мовчати і платити або мовчати і не платити. Поки ті, хто мовчать і платять складають більшість, система перекладає на них несплачене меншістю. Коли неплатників стане більше, система вдасться до санкцій або репресій, і суспільство втратить темп розвитку. Ще раніше втратять самі мовчуни, бо за відсутності різниці потенціалів, вхідні (до них) потоки енергії зменшаться. До речі, стан, що склався нині в Україні, саме мовчунами і визначений.

Існує також перехідна форма «обурюватись (безсистемно) і не платити». Вона створює деякий тиск на владу, але не надто її лякає. Влада знає, як забовтувати подібні прояви, переключаючи увагу суспільства на щось інше.

Спілкуючись останнім часом з багатьма людьми банківської галузі, я звернув увагу на те, як багато свого часу вони віддають зароблянню грошей (як роботі, а не творчому процесу), нехтуючи при цьому їх зберіганням і розумним використанням. Це простий приклад зміщення пріоритетів. Є відомий вираз Джона Рокфеллера: «Хто весь день працює, тому  ніколи заробляти гроші». Я поширив би його тлумачення на будь-яку енергію. Нам краще відмовитись від намагань привласнити і  накопичити енергію (у будь-якому вигляді); наша мета - навчитись керувати її потоками. Як, створені власноруч маленькі потоки енергії, здатні керувати великими, я показую в серії «Енергетична теорія достатку». Наразі, складно пояснити, як саме, створений людиною маленький контур енергії «комунальні платежі-комунальні послуги», обертається для неї прибутками в інших сферах, від великого контуру економіки, але кожен бажаючий може перевірити це на власному досвіді.

Виходячи з феномену енергоінформаціних потоків, краще сплачувати КП частково, але регулярно, аніж не сплачувати взагалі. На деякий час, такій підхід може стати компромісним, але радикально проблему все одно не вирішить.

“Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!”[Мв.5:48], – вчить Ісус Христос, визначаючи цими словами нашу мету і напрямок розвитку. Атеїсти засвідчать подібне ж прагнення матерії до досконалості, покладаючись на її самоорганізацію. 

Критерії досконалості достатньо відомі і на протязі тисячоліть майже незмінні. В їхній основі – любов і єднання. Любити Творця і одне одного, вдячно приймати власне буття і розвиток, ставитись до себе і всього оточуючого, як до єдиного цілого.

Раніше чи пізніше, тим чи іншим шляхом, всі ми до цього прийдемо, а відтак, нема сенсу гаяти час і марно витрачати енергію. Просто звіряємо кожний свій крок, думку чи емоцію з еталоном, і визначаємо напрямок свого руху: або вперед, до сталого розвитку, або назад, до тимчасової деградації. Це і є наш «шлях даний». То, платити чи не платити, розвиватись чи деградувати, - кожної миті ми маємо приймати подібні самостійні рішення.

Шлях даний, дійсно, не простий і доволі тернистий, але ті терни створені саме нами і саме власноруч. Причина їх виникнення – не подолання спокус. Насправді, наш шлях вимощено не тернами, а спокусами. Подолали чергову спокусу, – одержали дещицю енергії і право рухатись далі; не склали маленького іспиту, - втратили енергію і отримали (як в біатлоні) штрафне коло. Так наростають або згасають особисті поклади енергій, від кількості і якості котрих, залежать наші досягнення і здобутки, втрати і хвороби, радощі і насолоди, кари і страждання.

В принципі, людині дозволено все, але разом з тим, на все існує своя ціна, своя відплата і своя спокута. Прейскуранту ми, дійсно, не маємо, але він і не здатен нас зупинити. Внутрішні зміни мають відбуватись природно, без будь-якого зовнішнього тиску.

Ці міркування – теж не тиск, а лише привід замислитись. Не дарма ж ми назвали себе  людиною розуму – homo sapiens.

P.S. А для тих, хто вважає це питання новим, наведу невеличку цитату з Біблії.

Євангелія від Матея 22:15-22

 Тоді фарисеї пішли й радили раду, як би його впіймати на слові.  І вислали до нього своїх учнів разом з іродіянами. “Учителю”, – кажуть ті, – “ми знаємо, що ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді й не вважаєш ні на кого, бо не дивишся людям на обличчя.  Скажи нам, як тобі здається: Чи дозволено давати кесареві податок, чи ні?”  Ісус же, знаючи їхнє лукавство, озвався: “Чого мене спокушаєте, лицеміри?  Покажіть мені гріш податковий.” Ті принесли йому динарій.  Він спитав їх: “Чий це образ і напис?”  Відповідають йому: “Кесарів.” Тоді він до них каже: “Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові.”  Почувши це, ті здивувались і, полишивши його, відійшли.