Все так, - написав один читач у відповідь на інноваційні пенсійні ідеї: http://pensioneriya.blogspot.com/2015/08/blog-post.html,
- все так, крім одного: гіперінфляція спалює не тільки складні відсотки, але і
базові… .
Я сказав би, що інфляція насамперед, вщент випалює поле нашої свідомості, не
залишаючи місця паросткам інших ідей і аргументів. В чому ж її сила? Думаю, - в
енергії, якою ми її підгодовуємо.
Алгоритм розвитку
досить простий. Це такий собі шлях від задуму до дії. Спочатку на рівні
відчуттів (підсвідомості) виникає ідея. Переходячи на рівень розуму
(свідомості), вона обростає словами і формулюється у вигляді мети. Мета
породжує план втілення, план визначає
засоби (інструменти) і необхідні ресурси для свого виконання. В загальному
плані, ресурси – це енергія. Де її взяти?
Коли голодний Остап
Бендер щось плів васюкінським шахістам про рушійну силу плідної дебютної ідеї,
він був не такий вже і неправий. Дійсно, первинну енергію несе в собі сама
ідея, і дилогія Ільфа і Петрова дає масу тому підтверджень.
Первинні ресурси
завжди є, але часто ми їх не бачимо і не відчуваємо, бо вони складаються не з
грошей, не з будматеріалів і не з виконавців. Все це з’являється пізніше, як вторинні контури енергій на базі
первинного потоку. Або не з’являється, коли ідея видається нам хибною чи недолугою.
Так от, у чому
справа: сама ідея не є джерелом енергії, це ми наповнюємо її своєю творчою
наснагою, ентузіазмом, бажанням. А за їх відсутністю, будь-яка ідея залишиться
босою, голою і нездійсненою.
Світ наповнений
ідеями, що конкурують між собою і борються за людську прихильність. Ідея, яка
опанувала маси, здатна на деякий час заволодіти Світом і змінити його. А згодом,
її витісняє інша. Так складаються сходинки розвитку. Не всі вони ведуть до
вершин, деякі спадають у прірву. Разом вони утворюють діалектичну пару єдності
і боротьби протилежностей.
Ідеє визначається світоглядом, світогляд – суспільною
епохою.
Наші
пращури-хлібороби з епохи виробництва, жили збалансовано і розважливо. Зібравши
врожай, вони відкладали певну його частку для весняного посіву. Враховували і те,
що частину запасу буде знищено шкідниками і негодою, тож можливі негаразди
намагались передбачати і компенсувати. З’їсти все найшвидше, щоб мишам на дісталось, на думку їм не
спадало. Бо знали: слідом прийде неминуча смерть від голоду.
Ми живемо в епоху
споживання. Її ідея – максимальне задоволення своїх потреб, як реальних, так і штучних,
вигаданих виробниками. Живемо не за доходами, а за бажаннями. Аби ми не
вислизнули з зашморгу бажань і не зменшили споживання, існує багато нав’язаних нам ідей.
Одна з них – життя
в борг. Дарма радіти, коли у нас нема особистих боргів, - є державні і
корпоративні, що вкладені у вартість кожного товару чи послуги: http://pensioneriya.blogspot.com/2014/07/blog-post_8812.html.
Борги вічні і не вимагають повернення,
вони потрібні лише для того, щоб ми і надалі сиділи на голці споживання.
Інша ганебна ідея,
що відвертає нас від фінансової незалежності, - це інфляція. Інфляція – той
шкідник, що знищує наші запаси. Тільки, на відміну від мишей чи молі, він
штучний. Його постійно відтворюють багатії, а ми їм в цьому допомагаємо. Ось –
посилання, як це робиться:
-
Как вместе с банками мы создаем инфляцию: http://pensioneriya.blogspot.com/2014/02/blog-post_14.html
-
На кого работает
инфляция: http://pensioneriya.blogspot.com/2014/02/blog-post_17.html
Від інфляції, як
від будь-якого шкідника, є захист. В наступному матеріалі я викладу його
техніку. А головний механізм захисту назву прямо зараз, - це відновлення
випаленої свідомості. В певному сенсі, ми потребуємо повернення до релігійного
світогляду наших пращурів, але – на новому, більш високому цивілізаційному
оберті, де релігія діалектично поєднується з наукою.
Як і знаменита
розруха професора Преображенського, інфляція – не в економіці держави, а в наших
з вами головах. Тому нам треба не волати «Рятуйте, інфляція!», а продовжувати
свою звичну справу, тобто, крок за кроком, заробляти, інвестувати і зростати.
Комментариев нет:
Отправить комментарий