Пенсійна система Третього Гетьманату і українські НПФ.

Стати інвестором свого майбутнього може навіть дитина.

Як відомо, нинішня пенсійна система України йде до неминучого краху. Тобто наближається момент, коли правляча верхівка скаже: «Грошей нема. Рятуйся хто може». 

Отже, маємо гостру потребу готувати альтернативну систему. 

– Як це виглядає практично? 

.Кожна людина будь-якого віку, що самостійно або за допомогою знайомих (батьків, друзів, сусідів) зареєструвалася на сайті SD.ORG.UA і зробила будь-яку інвестицію, автоматично стає учасником майбутньої «пенсійної системи». Розмір щоденних виплат залежить:

1) від розміру накопиченого нею персонального інвестиційного фонду (тобто визначається волею самого інвестора),

2) від розміру Фонду дивідендів (визначається колективною волею Національного Собору і діловою ефективністю держави-корпорації ТГ).    

 Здійснюючи внесок, наприклад, в розмірі 1000 гривень, інвестор створює собі інвестиційну частку, скажімо, 0,01%. Вона щодоби перераховується в залежності від внесків інших інвесторів. Володіння цією часткою може щодня приносити інвестору 50, 100 чи більше галів – одиниць соціальної енергії майбутньої держави.

Це й буде «пенсія». Наше спільне завдання в тому, аби щоденні дивіденди були не меншими одного денара – кількості грошей, достатніх для забезпечення мінімальної якості життя одного громадянина протягом одного дня.Щодня ця «пенсія» може бути іншою, в залежності від динаміки наповнення бюджету. Тож людина щодня відчуватиме пульс життя народного організму.

.– А що робити, якщо людина непрацездатна і має замалу інвестиційну частку в державі-корпорації?

Правильна благодійність полягатиме в тому, щоб допомогти людині збільшити її інвестиційну частку до потрібного розміру. Це можуть бути не тільки прямі грошові пожертви в особистий інвестиційний фонд цієї людини: можна допомогти людині знайти посильну роботу, наприклад, щодня молитися за Україну, займатися телефонною рекламою, стежити за чистотою навколишнього простору і повідомляти про порушення порядку. Можна допомогти їй продати або здати в оренду зайве майно, змінити житло, об’єднатися з родичами тощо.  

 – Що є гарантом зроблених інвестицій? 

 Гарантом збереження інвестиції виступає держава-корпорація, тому всі інвестори зацікавлені в її розвитку. «Пенсіонери» стежать за наповненням бюджету, правильно виховують дітей, просвітлюють знайомих, спрямовуючи їх до саморозвитку і суспільно-корисної діяльності, поліпшують репутацію Третього Гетьманату в очах усього світу.

Зауважимо, що такого роду інвестиції захищені від інфляції, адже розраховується не абсолютна кількість внесків, а їх відносна частка.  Для користування системою не треба купляти комп’ютера: всі операції можна буде здійснювати за допомогою SMS-банкінгу з найпростішого мобільного телефону, не кажучи про сучасний смартфон.   Як бачимо, пенсійна система ТГ абсолютно прозора, зрозуміла і неймовірно дешева. Для її обслуговування потрібні лише кілька потужних серверів і група інженерів для експлуатації, резервування та розвитку системи.

Зародок цієї системи вже діє на нашому сайті. 

Автор: Ігор Каганець

Перш, ніж говорити про пенсійну систему нової держави, варто було б вивчити досвід НПФ.

З недержавними пенсійними фондами (НПФ) в нашій країні склалася дивна ситуація. Цьому інструменту вже 10 років, а велика частина населення, про його існування навіть не підозрює. Половина же інших, що, як в анекдоті, «шота читали, а Руставелі не пам'ятають», стійко впевнені, що це один з варіантів накопичувального страхування життя.

Причини такого становища я назву пізніше, а поки просто постараюся розвіяти смог, щільно огорнувший цей «туманний Альбіон» на фінансовій мапі України.

Почати доведеться з далекого, але важливого питання «А навіщо нам це, власне кажучи, треба»?

Солідарна пенсійна система, при всіх її недоліках, стояла, стоїть і, мабуть, ще довго стояти буде, але не тому, що на її реформування немає грошей або політичної волі, а тому що вона цілком відповідає нашому нинішньому менталітету.

Вона несправедлива, але ми самі любимо лізти без черги і обходити закони.

Вона пасивна, але ми самі звикли перекладати відповідальність на інших. Вона складна, але ми самі намагаємося замість роботи, створювати її видимість.

Вона не в змозі забезпечити елементарні потреби, але ми самі не схильні думати про майбутнє.

«Учитель приходить, коли готовий учень», - каже давня мудрість. Значить, і пенсійна система зміниться не раніше, ніж змінимося ми.

Але ми вже змінюємося, - заперечать мені читачі, - ми вже не схожі на наших батьків, ми розвиваємося і дивимося у майбутнє. Я згоден, напевно, читачі «Народного оглядача» - це ті, хто розвиваються. Саме для них і існують Недержавні пенсійні фонди (НПФ), як прообраз і ланка майбутньої накопичувальної пенсійної системи.

Сподіваюся, всім зрозуміло, що безбідне життя в старості, треба забезпечити за час трудової діяльності. Можна розраховувати, що це зроблять діти, але набагато приємніше від них не залежати. Можна також розраховувати на державу, але в цьому випадку, мова, швидше за все, повинна вестися не про пенсії, а про соціальну допомогу. Це - крайній і не дуже бажаний випадок. Залишається самий логічний вихід: частину доходу доведеться відкладати і консервувати, капіталізувати або інвестувати.

Консервувати - це зберігати гроші в грошах (можна в різних валютах).

Капіталізувати - це купувати пасиви, - те, що зберігає з часом свою цінність і при необхідності зможе бути конвертовано у готівку.

Інвестувати - це купувати активи, - те, що здатне приносити постійний дохід.

Консервування надійне, але схильне до інфляції і може постраждати від різного роду грошових реформ, а також злодіїв і стихійних лих.

Інвестування високодохідне, але енергетично затратне і досить ризиковане. Хоча, насправді, страшні не самі ризики, небезпека яких перебільшена, а психологічні проблеми їх переживання. Перетерпіти період падіння вартості активів і не піддатися паніці, мало, хто здатен. Тому, існують інвестиції різного ступеня дохідності і відповідно, різного ступеня надійності, що робить їх в цілому придатними для будь-яких категорій людей.

Капіталізація представляється золотою серединою, але вона гарна для багатих, які можуть, при необхідності, продати заміський будинок, два з трьох автомобілів, дещо з прикрас і залишитися жити в міській квартирі. Капітал бідних і навіть середнього класу становлять речі особистого користування, продавати які шкода і страшно (квартира) і які майже нічого не варті (меблі, побутова техніка, автотранспорт).

Це погляд з точки зору фінансової науки, але для повноти розуміння, ми обов'язково повинні вийти і на більш загальний, світоглядний план.

Консервація - це продукт нашого інстинкту. Тварини роблять те ж саме: білка ховає горіхи в дуплах дерев, хом'як затарює зерном підземні комори, бджоли запечатують мед воском, людина розпихує товарні та грошові запаси по кутах. І ті, і інші, і треті про свої заначки нерідко забувають. Тварини - по своїй примітивності, а людей «підводить» інтуїція. Рятуючи душу, вона періодично пригноблює інстинкти, відриваючи нас від земного на користь небесного. Як казав Ісус Хрестос, «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і ржа винищують і де злодії підкопуються й викрадають збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше. (Мв. 6:19-21)

Капіталізація та інвестування - продукти розуму і товарно-грошових відносин. Застосовуючи їх неусвідомлено, ми скочуємося до інстинктів і, заради хвилинного задоволення, робимо дурощі. Наприклад, купляємо те, що відразу після покупки втрачає свою цінність і ніколи не поверне витрачені на нього гроші.

Робота розуму вимагає енергії не менше, аніж робота тіла. Якщо її немає, ми втрачаємо здатність керувати своїм життям, «воно, - як каже Вадим Зеланд, - з нами трапляється». Таким людям, що інвестиція, що капіталізація - один хрін; їм краще обмежитися консервацією і поступово накопичувати енергію для якісного ривка.

Консервувати і капіталізувати краще самостійно, а інвестування може бути, як особистим, так і колективним. Особисте вимагає більше знань, часу та енергії, а колективне - більше контролю. Можна сказати, що самостійне інвестування - це доля професіоналів і в хорошому сенсі, відчайдушних одинаків, а колективне інвестування - це продукт масового попиту і застосування.

Професіоналам, головне - не заважати, а широкі маси потребують постійної опіки з боку держави. Вона і порядок встановить, і його дотримання проконтролює, і зібрати податки не забуде.

На щастя, законодавці це розуміють і самі рухаються назустріч нашим побажанням. У прийнятому ними ще в 2003 році Законі «Про недержавне пенсійне забезпечення», передбачено і перше, і друге, а стосовно податків, зроблено навіть те, про що ми і не просили. У подробиці поки вдаватися не будемо, розглянемо їх пізніше.

Як ми собі уявляємо колективні інвестиції? Зібрати гроші і віддати найрозумнішому і енергійному, з талантом бізнесмена, який вкладе їх в прибутковий бізнес. Стоп! Тут виникають питання.

1. Збираємо гроші порівну чи хто скільки дасть? Як будемо враховувати вклад кожного?

2. Керуючий грошима буде одинаком чи з командою? Скільки йому доведеться платити за його роботу? Чим він відповість за можливі помилки?

3. Перед ким наш керуючий звітуватиме, що не втече чи з нашими грошима, чи не набереться боргів? Що робити, якщо його управління нам не сподобається?

4. Який стратегії він дотримуватиметься, буде намагатися більше заробити або надійніше зберегти? А самі-то ми чого хочемо?

5. Бізнес буде один або краще декілька? Про диверсифікацію, при всій нашій пасивності, ми теж чули.

6. Який ринок виберемо для вкладення? Якщо виробництво, то чого? Якщо торгівля, то чим? Якщо послуги, то які? Нерухомість чи золото, акції або зерно, автомобілі або банки?

Що, багато питань? Як тільки НПФ почне давати відповіді, їх з'явиться ще більше. Може, краще повернутися до індивідуального інвестуванню? Ні, не краще. Там будуть ті ж питання, тільки відповідати на них доведеться самостійно. Інша справа, - пройшовши школу колективних інвестицій, отримавши важливий досвід, перейти до власного бізнесу. Хтось на цій сходинці зупиниться, а хтось рушить далі.

Якось все це складно, чи не так? Чи не краще вчинити, як звичайно: погодитися з тим, що винайшли законодавці і влаштувала держава, повірити першому зустрічному керуючому і сподіватися (молитися), що з пенсією все буде в порядку? Може, й краще. Але тоді нам доведеться погодитися, що від батьків ми пішли недалеко і з прокладеної ними колії, ще не вискочили. Просто хтось знову провів нас по колу, як того вислюка, з підвішеною перед мордою морквиною, та ще й візок тягти за собою змусив.

Не хочемо погоджуватися? Є ще один шлях, - «нікому не вірю», називається. Нікому не вірю і тому нічого не роблю. Не консервую, не капіталізую, не інвестую. Від усього закрився, від усіх відгородився, будь-які пропозиції - в топку, хоч з гармати стріляй, мене не проб'єш. Неприваблива позиція? Не скажіть, іноді (при нестачі тієї ж енергії) - єдино вірна (майже що, принцип нероблення по Лао-цзи). Коли втрати енергії відновляться, повернемося до колективних інвестицій, коли піде постійний приплив, подумаємо про власну справу.

Якщо усвідомлення того, що від колективних інвестицій нам не піти, з'явилося, продовжимо їх розбір в наступному матеріалі.

А наразі, я пропоную інвесторам стартапу відкрити пенсійний рахунок в одному (чи кількох) українських НПФ, зробити будь-який внесок (хоч би і 10 гривень), а далі спостерігати за процесами, що будуть з ними відбуватись, одночасно порівнюючи їх з процесами у стартапі. Гадаю. що порівняння виявиться корисним.

Технічно, з відкриттям пенсійного рахунку я допоможу.